Берегиня

Було чути тихий шелест трав, тієї місячної ночі,

коли зявилася у яв, загублена душа її - дівоча.

Я серед степу заблукав, спянілий від душевних ран,

у пошуках небаченого щастя.

Зустрілись ми із нею там, неначе в казці.

Не зміг довіритись своїм очам

і неймовірний страх мене скував.

Адже одразу я впізнав,

що була то не примара й не дівчина.

У місячному сяйві, серед диких трав

зустрілась мені берегиня.

Стомлена від вічних мук, вона наблизилась,

переді мною стала

й холодний доторк її ніжних рук,

зупинити сил не мав я.

Тривожний мого серця стук - не пробудив мене від сну.

Все зупинилося навкруг...

Вона - мого небаченого щастя, вихідне провалля.

Вона - моє кохання.

У вічність з нею поринаю...

@Борланд Ейзенхоф

2014